Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю (стаття 368 Цивільного кодексу, далі — ЦК).
Земельна ділянка співвласників житлового будинку перебуває у спільній сумісній власності. Володіння, користування та розпорядження такою ділянкою здійснюється за договором або законом. Співвласники згаданої ділянки мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки. Це може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено договором (стаття 89 Земельного кодексу, далі — ЗК).
Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. Але після цього право спільної сумісної власності на таке майно припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, у т. ч. земельної ділянки, укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. В разі такого поділу вважається, що частки співвласників рівні, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, що мають істотне значення (стаття 372 ЦК). Такими обставинами можуть бути викуп одним співвласником житла частки житла у іншого співвласника, що змінює пропорцію власності у житловому будинку і може тягнути за собою пропорційну зміну і в користуванні спільною прибудинковою земельною ділянкою. Однак такі умови повинні бути зазначені у договорі купівлі-продажі частки житла, бо в іншому випадку при поділі земельної ділянки між меншою кількістю співвасників будинку можуть виникати спори.
Органи місцевого самоврядування передають земельні ділянки у власність або в користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (стаття 122 ЗК).
Права і свободи людини та громадянина захищаються судом (стаття 55 Конституції).
Власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених законом (стаття 153 ЗК).
Примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку і лише з підстав, установлених законом (стаття 143 ЗК).
Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян. Органи місцевого самоврядування вирішують спори про межі земельних ділянок, що перебувають у власності, користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства (стаття 158 ЗК).
Органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов’язані з реалізацією певних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб’єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення (пункт 8 постанови пленуму Верховного суду України від 16.04.2004 р. №7, пункт 5 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 16.04.2009 р. №7-рп).

Отже, за відсутності домовленості між співвласниками спір щодо поділу спільної земельної ділянки чи її частини не може бути вирішений у міській раді, бо при цьому доведеться примусово припиняти права когось із співвласників на таку ділянку, а це належить до виключної компетенції суду.